Сходить сонце над горою, ллє світло донизу,
Біжить життя все рікою до краю карнизу.
Дав Бог всякому серденько і душу, і розум,
Щоб творив по честі долю і не робив безум.
Бо буває, що буяє дерево зелено,
А в середині трухляве і живе все темно.
І душа квилить холодна, зубожіла й боса,
І заклякла у поклоні на намітці з проса.
А буває посилає тепло й порятунок
І так щедро, як хотів би, не вбереш у клунок.
Світ широкий - кожен знає - не всі хочуть знати,
Що добро славить дорогу, невдячність - то грати.
02.06.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2015
автор: Валентина Ланевич