Тремтить душа. Налякано тремтить
В передчутті невідворотних рішень.
Хто ти така без вічних переміщень?
В постійнім русі істина не спить.
Міцніє дух у наковальні цій,
Від доленосних молотів ударів.
В руках Богів – небесних сталеварів,
Ти не тремти – духовно багатій.
Бо кожна мить безцільного жалю́
Тебе від щастя віддаляє вдвічі.
Іди на голос, мила, я покличу,
І цю дорогу квітами встелю́.
У судний день дарована мені,
Моя безстрашна, хоч і досить грішна.
Ким би була без вічних переміщень?
Ти виклик Долі з гідністю прийми.
01.06.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584902
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.06.2015
автор: Альбіна Кузів