Стефан Малларме, Квіти

В  день  перший  з  золотих  блакиті  давніх  лав,
З  небесних  вічних  зір  узявши  сніг  і  лід,
Ти  келихи  квіток  дала  в  красі  заграв
Для  юної  землі,  ще  чистої  від  бід:

Цвіт  гладіолуса  мов  лебединий  пух,
І  дивний  лавр,  для  душ  у  вигнанні,  в  саду  –
Карміновий  увесь,  як  серафима  рух,
Що  червонить  ясну  світанкову  ходу;

І  гіацинт,  і  мирт  у  спалахи  вплела,
Троянду,  мов  жінок  тілесний  вічний  зов  –
Іродіади  лють  в  цій  квітці  розцвіла,
Що  так  скажено  ллє  промінну  чисту  кров!

В  ридання  завела  ти  лілій  білизну,
Що  на  морях  зітхань  торкалась  чистих  хвиль,
Крізь  синій  фіміам,    крізь  далеч  мовчазну
До  місяця  летить,  що  плаче  про  свій  біль!

Осанна  цистрою  і  запахом  кадил,
Владичице,  хвала  із  саду  покаянь!  
Луна  вечірня  мре,  дійшовши  до  світил,
В  екстазі  погляди  і  німбів  гра  сіянь!  

О,  Матір,  що  дала  з  рясного  лона  нам
Ці  келихи  квіток  –  майбутній  аромат,
З  великих  квітів  дай  Смерть,  як  душі  бальзам,
Поету,  що  ослаб  з  тяжких  життєвих  втрат.

Stéphane  Mallarmé  
Les  Fleurs

Des  avalanches  d’or  du  vieil  azur,  au  jour
Premier  et  de  la  neige  éternelle  des  astres,
Jadis  tu  détachas  les  grands  calices  pour
La  terre  jeune  encore  et  vierge  de  désastres,

Le  glaïeul  fauve,  avec  les  cygnes  au  col  fin,
Et  ce  divin  laurier  des  âmes  exilées
Vermeil  comme  le  pur  orteil  du  séraphin
Que  rougit  la  pudeur  des  aurores  foulées,

L’hyacinthe,  le  myrte  à  l’adorable  éclair,
Et,  pareille  à  la  chair  de  la  femme,  la  rose
Cruelle,  Hérodiade  en  fleur  du  jardin  clair,
Celle  qu’un  sang  farouche  et  radieux  arrose!
 
Et  tu  fis  la  blancheur  sanglotante  des  lys
Qui  roulant  sur  des  mers  de  soupirs  qu’elle  effleure
À  travers  l’encens  bleu  des  horizons  pâlis
Monte  rêveusement  vers  la  lune  qui  pleure!

Hosannah  sur  le  cistre  et  dans  les  encensoirs,
Notre  dame,  hosannah  du  jardin  de  nos  limbes!
Et  finisse  l’écho  par  les  célestes  soirs,
Extase  des  regards,  scintillement  des  nimbes!

Ô  Mère,  qui  créas  en  ton  sein  juste  et  fort,
Calices  balançant  la  future  fiole,
De  grandes  fleurs  avec  la  balsamique  Mort
Pour  le  poëte  las  que  la  vie  étiole.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584508
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 30.05.2015
автор: Валерій Яковчук