Немає часу без роботи
у каторжанина життя.
І маємо одні заботи,
або на виході – сміття.
А ти караєшся, шуруєш...
То у городі цілий день,
а то у холоді ночуєш,
а то і рук, і ніг не чуєш.
І вечором – не до пісень.
А ніччю... Ночами живеться,
коли буває не до сну
і прислухаєшся до серця,
що б'є мелодію сумну.
Кує своє таке далеке,
що не угледіти уже,
чи то ворона, чи лелека
його на муки береже.
Тоді й видумують поети
свої мелодії сумні.
Немає нам коли померти,
допоки маємось одні.
Ні обійти, ні зупинити
цю веремію суєти
на перепоні до мети.
І мусимо платити мито.
Аби себе таким любити,
немає часу. Треба йти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583079
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: I.Teрен