Коли в житті постає вибір – не відводь очей.
Коли в голові виникає питання – не закривай вуха.
Слухай саму свідомість.
Ліззі набрала гарячу ванну, та пролежавши там не більше п'яти хвилин – швидко вискочила наче ошпарена, вигукуючи щось про те, що вона ненавидить приймати ванну.
Кожне рішення Ліззі, навіть незначне, приймалось з усією можливою їй неуважністю. Вона зібрала мокре волосся в тугий хвіст, натягнула найгіршу з своїх футболок в пару до старих джинсів, та прийнявши позу лотоса зібралась читати дешевий роман, знайдений в ящику з "мотлохом", названим так самою господинею.
- Не моє, зовсім не моє! – буквально через хвилин двадцять гукнула Ліззі собі під ніс, припускаючи, що за нею слідкують лише стіни.
Думки були червоними нитками, що пересікаються між собою і в кінцевому варіанті сходяться на чомусь одному. В фільмах це було б фото певної особи, що становить комусь загрозу і тому являє собою ціль, а в Ліззі нитки вели до окремої ідеї, яка перешкоджала всім можливим спробам думати про щось інше.
Щось Темне спокушувало її та сильно, що вирішивши піддатись цій спокусі, тим самим позбувшись її, дівчина повільно повернула голову, дивлячись на стіну та уявляючи червоні нитки, що вели прямо до стікерів.
- Уяви, що це дійсно так. Це не твоя фантазія. Перед тобою вибір, - знову і знову повторювала Ліз, - і від нього хтось загине.
Питання не може бути без відповіді. Ліззі написала наступне:
1. Ігноруєш вибір – сам потрапляєш в пастку.
2. Вибираєш більшість – жертвуєш одним.
3. Жертвуєш сотнею- рятуєш одного.
Не всі думають про вибір, коли від тебе залежить хто “заслуговує” на життя, а хто розпрощається з ним. Ще менша кількість людей готова зробити цей вибір. Та мало хто усвідомлює, що ми стикаємось з цим навіть частіше, ніж неодноразово.
Боятись мати змогу вибирати не так лячно, як робити це буквально.
“ – Скажи, що гірше: вбити людину вистрілом в груди, чи всадити ніж в спину морально? – зненацька запитала Ліззі, не повертаючи голови від чайника, що почав випускати пар.
- День дивних питань? – буденно поцікавилась Кет, перебираючи пальцями своє хвилясте волосся.
- Кет, якби перед тобою стояв вибір, або пожертвувати однією людиною, яка для тебе цілий світ, щоб врятувати сотню, або..
- Я виберу одного єдиного, - різко відповіла Кет.
- Але ж...
- Що, Ліз? Тут діло не в благородних вчинках. Не всім щастить зустріти того, хто буде для нього цілим світом. Хіба втрата цього шансу не буде злочином, подібним до того, що ти пожертвуєш більшістю?
- Чистий егоїзм, як на мене.
- Хіба?
- Сотні людей помруть.
- І?
- Тобто? Ти дійсно так певна, що вибрала правильно?
- Так. З одним помре весь світ. А що це є – весь світ?”
Дурна звичка Ліззі полягала в тому, що задля відповіді на питання, яке раптово виникло в голові, вона вийде за межі реального та буде блукати в своїй космічній свідомості так довго, допоки не з’явиться хоч натяк на те, що істина близько.
Товстий та пошарпаний блокнот був нічим іншим, як самою Ліззі, що глибоко пірнала заради скарбів. На кожне питання була дана відповідь, що могла займати сторінок сімнадцять. Записуючи думки (які пізніше формувались в одну теорію), дівчина перебувала десь далеко від світу, і, якби бачила себе зі сторони, то вжахнулась, наскільки божевільною здається в такі моменти.
Минуло чотири дні. Час діставати блокнот.
“Питання: Дозволити загинути одному, щоб врятувати сотню інших, чи пожертвувати більшістю заради одного?
Перечитала питання. Поглянула у вікно. Соромлячись себе й відкидаючи дивне почуття всередині, Ліззі написала відповідь:
“ – Сотні людей помруть.
- І? “
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582774
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Lily Grant