Ти йдеш у неба по́дувах крилатих
Крізь закулі́сся сіробри́лих днів.
Тебе кали́новими гронами звінчати
Сьогодні вранці вітер захотів.
Ти йдеш повільно, наче колискова,
Й криниці-очі опускаєш вниз.
Твій погляд – нерозгадана розмова
Премудрих доводів і почуттів реприз.
Ти йдеш, долоні зводячи в незламність,
І молишся за миру першоцвіт.
Лише в тобі природа філігранно
З’єднала тіні світових орбіт.
Ти йдеш, краса, і все рятуєш, навіть
Якщо навколо сплять сузір’я бід.
Живи, краса, і в супокійну за́водь
Веди людей на свій цілющий слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581893
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2015
автор: Юлія Кириленко