Чому твої очі сумні?
Про що не говорять...признайся...
Я буду тут поруч...за крок...
Мені все відкрий...не вагайся...
Чому не смієшся...куди?
Та посмішка ніжна пропала?
Змінилося, щось у тобі...
Тепер ти не той, кого знала...
Чому ти мовчиш...мало слів?
Чи просто нема, що сказати...
Куди зникнув голос дзвінкий?
В який я так звикла вслухатись...
Чому ти всім тілом, тремтиш?
Немов та побита пташина...
Хто скривдив тебе...хто посмів?
У чому була, вся причина?
Чому твоє личко бліде?
І погляд скляний, неживий...
Мов привид, згубився в собі,
Умитий сльозами, німий...
Чому не радієш мені?
Коли я цвіту жовтизною...
Мене ти у руки ловив...
Щороку ти тішився мною...
Чому ти мій хлопчику сам?
Ви ж завжди у парі гуляли...
Сміялися вдвох, небесам...
Так палко обоє кохали...
Чому я не бачу, її ?..
Тієї, що жила тобою...
Що сталося з нею, скажи?
І біль розділи свій зі мною...
Довірся мій рідний, прошу!
На мене скинь з себе тягар...
За тебе його понесу...
Полегшу від долі удар...
***
На лавочці...в парку...один...
Юнак із сумними очима...
Щось тихо собі шепотів...
А осінь той шепіт ловила...
Кружляла листом, понад ним...
Від болю, дощила на рани...
Юнак, що лишився сумним...
Осінніми вмився сльозами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2015
автор: Процак Наталя