153* подивився у них – і ти вже полонений навік!
(другові: «там, в її очах тавро і мого неспокою…»)
Я ж тебе застеріг: «Знай: заплатиш за очі ці дань.
Полонили прекрасні? – і вже не ставай біля урвища,
Не ходи край води і на гостреє лезо не глянь! –
В оченятах чаклунських семи бісенят вічне юрмище!»
154* і ворожать, і лякають перестиглим кольором…
І зведуть тебе з розуму очі, що всіх заворожують,
Обіцянки дарують – та не спокушайся на них!
Легковажать любов’ю, і серцем, і словом, погрожують:
«Будеш пить гіркоту!» – з цих бездонних, вишневих і – злих!
155* знову наше – не наше…
Ти надії у обмани обертала,
Ти манила з трав липневих в сум зими.
Стільки літ накрило часу покривалом,
Скільки втрат!.. Не в парі ми. – Щасливі ми?..
156* і прийму від долі - все заради тої!
Днів щасливих, у радості, ти мені, доле, послала
І відміряла щедро років із печалей і бід.
Я смиренно приймав, як свій хрест, цю вервечку із літ –
То надія вела до отої, що серденько вкрала!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2015
автор: Касьян Благоєв