Розгублена, – у лісі заблукала.
Вела мене стежина – до води,
А очі – буйноквіттями галявин
Зворожені – позвали не туди...
Яскрава птаха тонко голосила,
Майнула бабки дивної стріла.
А я шукала квітку Дивосила*,
Пізнати прагла таїнство зела.
Дерева тут, кущі, і навіть трави
Грозять корінням в душу прорости...
О, Лісовик, Володарю лукавий,
Мене до Нього, в місто відпусти!
Дарунки: із конвалії намисто,
Ясні браслети з крапельок дощу –
Залиш для мавок. Відпусти у місто!
Я піснею дзвінкою відплачу,
Чи прокажу молитви-обереги.
Мене ж примарним колом не води:
Лишитись, – манить твій зелений легіт! –
Та спрагле серце тягнеться туди,
Де, втомлений, чека мене коханий;
Я дивну квітку заплету в косу,
І чари лісу, ті, що гоять рани,
Йому в очах зелених принесу!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581621
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2015
автор: Ірина Лівобережна