[i](Катерині Білокур)[/i]
Жінка малює квіти – чудна затія!..
Теплі мазки лоскочуть цупкий папір,
Сонце цілує скроні, тремтить на віях,
В дивній палітрі квітне строкатий двір.
Жінка – проста і скромна волошка в житі,
Скільки краси од світу цього у ній!..
Ловить душа натхненні чуттєві миті,
Вправно виводить світлом на полотні.
Як вона вміє – сумно, дитинно, чуйно,
Навіть наївно трішки, космічно аж!..
Квітнуть сади, поля і подвір’я буйно,
Дихає раєм кожен новий пейзаж!
Пензлик в її руках, мов легка пір’їна,
Вмочена в сік землі, в голубінь небес…
Жінка малює свято в раю на стінах,
Скільки простих і добрих у ній чудес!..
Зі́йдуть з полотен білих барвисті квіти
І приживуться в наших земних садах…
Жінко, в котрої сонце у грудях світить,
Квіти твої підперли небесний дах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580921
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2015
автор: Наталя Данилюк