Сторож пустки

                           «А  ви  хіба  не  знали,
                             Що  життя  людське  –  це  пустка,
                             А  Місяць  –  сторож  його?»
                                                                 (Шеймус  О’Коннор)

Він  теж  старий  –  оцей  блідий  дивак,
Він  свідок  і  жебрак,  та  не  сліпий,  однак,
Цей  сивий  сторож  тьми  нічного  неба  –  
Осінній  місяць,  привид  і  остання  треба
Цих  божевільних  непотрібних  днів,
Цієї  пустки  мовчазної,  непотрібних  слів.
Він  теж  як  нагороду  носить  шрами
Років  і  космосу,  глядач  людської  драми,
Він  мислить  вічністю  і  словом  «бути»,
Він  в  дУші  виливає  келихи  отрути,
І  волоцюгою  плететься  у  скорботні  сни,
І  каже  на  людей  зневажливо:  «Вони»,
І  листя  клена  бачить  сторінками
Старої  книги,  що  пошерхлими  руками
Гортає  жінка  –  сива  і  самотня,  і  сумна,
І  теж  (як  ти)  сади  минає,  як  трава
Стає  високою,  вночі,  як  птахи  сплять
І  навіть  сови  й  ті  мовчать,
Ти  все  спілкуєшся  із  світлом  божевільних,
І  з  другом  меланхоліків  і  диваків  свавільних,
І  ти  йому  повідав  таємницю  таємниць,
Бо  ви  обидва  повелителі  дурниць,
Обидва  сивочолі  диваки,
І  зазирнувши  у  свічадо
Таки  побачили  віки…

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579309
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.05.2015
автор: Шон Маклех