Мені приснився дивовижний сон,
Що я з дружиною на небі,
По білосніжній рівнині ідем,
Тихенько молимось про себе.
Дорога привела нас до воріт,
Та не одних, їх троє було.
Прямі ворота в рай, ті зліва – в ад,
А справа - в нікуди́ заснуле.
З воріт, що в ад страшний, смола текла,
І смо́родом тягнуло ги́дким,
Прокльони чулися, і дикий зойк,
І завивання бісів бри́дких.
З воріт, що у понуре нікуди́,
Густий туман сповзав повільно,
Там чорний морок, мертва тиша там,
В ній постаті хиталися невільні.
А за воротами, де вічний рай,
Душа спокійно спочивала.
Там гралися, лунав веселий сміх,
Приємно музика звучала.
Дружина підійшла до цих воріт
І пальчиком торкнулась брами.
З’явились ангели у тую ж мить
Вершити божий суд над нами.
В руках у кожного святий блокнот,
І кожен став його читати.
Там було все написано про нас,
А нам звеліли зачекати.
Та ось піднявся самий головний
Із цього бо́жества святого.
«Ми жінку зразу пропускаєм в рай
В її житті нема лихого.
До бога віра в неї щира є,
І добрих справ багато має,
На жаль, її сердешний чоловік,
Здається, в рай не попадає.
Гріхів нема у нього, та зате
Тепла до жінки мало бу́ло,
Тому йому – дорога в нікуди́,
В одноманіття сіре і засну́ле.»
Не втрималась моя дружина тут,
Вскипіла різко й закричала:
«Підозрюю, що на роботі ви
Не все в блокноти записали.
Ну, що ви можете про нього знать?
Він дбав про мене дні і ночі,
Із всякої хвороби витягав,
І вдома все робив охоче.
Які про мене він складав вірші́!
В них ніжність і краса без краю.»
І, відштовхнувши ангелів плечем,
Сама ввела мене до раю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579229
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2015
автор: Володимир Бабієнко