Півострів кави неосяжний…

Півострів  кави  неосяжний  із  доторком  терпким  тепла  і  гіркоти;
Зривання  серця  з-над  оковів  млості  міста  і  страхів  метушні.
Ся  піна  –  пухириста,  неоном  всипана  із  листа  пікантної  Космеї.  
Коханої  обійми,  що  здужають  Пандору,  неначе  дивні  ті  археї!
І  ось  лечу  над  зеленню  травневою,  лопочучи  крильми  барвистими,
Узорами  десь  попелистими  від  сонця  гри  сяйливої,  енергії  мрійливої,
Немов  зірками,  кинутими  злісно,  але  вберу  я  все  її  із  висоти  глухої,
Незрячої,  все  ж  не  німої,  а  нотками,  покинутими  випадково,  коханої,
Що  мовить  солодково!
Гей,  гнів  підвалів  та  бруднющих  тротуарів,  під’їздів  просторових
І  пацюків  раптових,  тікай  подалі,  кам’яній,  здригайся,  цементуйся,  
Забувайся…
Моя  любов  розіб’є  кристалічні  ґратки,  алмазів  та  карбонів  усі  латки!
І  залунає  спів  смачний,  мов  кава,  здійметься  пар  його  пронизливий  нестямно,
А  танець  душ  споріднених  навік  
Зруйнує  дельти  хижих  рік!

04.05.15

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579207
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2015
автор: Ярослав Ячменьов