Сторінки одного життя. /. Ч. 44. Проза. . /

куди  подіти  вас,  о,  мої  очі  
в  криницю  заховати,  щоб  на  дні  
відлежались,  до  осені,  щоб  сочив  
сік  невмирущий  коренем  ..  у  сні..  


Тиша..Абонент  поза  зоною.  Діано,  вставай,  біжи  до  воріт,  можно  без  сорочки,  стрічай  свого  чоловіка  так  як  годиться,  друга  година  ночі..  І  нічого,що  ти  у  лісі,  і  нічого  не  станеться  з  ребром  твого  чоловіка,  може  вовки  ситі  і  не  хочуть  кісток,  та,  не  забувай  про  вовчиць-вони  ласі  і  на  кістки.  Чорт,  от  що  ,що  я  маю  думати?    Тільки  не  думай  погане,  краще  уяви  його  в  обіймах  якоїсь  кралі,  тільки  не  думай  погане.Вмикай  світло,вмикай  симфонію  металу,-хай  вона  розіб*є  цю  тишу  на  сотні,  на  тисячі,  на  друзки.  Як  і  чим  можно  відволікти  розум,в  який  куток  загнати  його,  щоб  він  думав,  приспи  його.Ага,спробуй,  легко  говорити,  що  ще  прочитати?  Де,у  якій  книзі  шукати  тебе,Оресте?!  От  тобі  і  спокій,  от  тобі  і  глечики..  
Гуси,  анемони,  вітер,  дощ!  Все  для  тебе,  от  тільки  ніхто  Ді  не  каже..  
Гуси..Точно..Це  те,  що  мені  зараз  потрібно,  і  нічого,  що  вони  сплять,  так  так,мені  чай  ,птахам-хліб  і  ..цукор,так,  цукор,  для  Грози.Я  не  одна,у  мене  тут  є  друзі  і  хай  тільки  підступиться  хоч  якась,  на  мій  прайд..  Де  ж  кросівки?  Є!Чудово,  не  все  так  погано,  залишилось  якихось  там  три  години  до  світанку,це  все  краще  піти  і  побути  біля  них,  аніж  мести  тут  цю  симфонію...  

Тиша..  Абонент  поза  зоною..  Привіт,місяцю!  Ростеш?  Хто  ж  тебе  там  підгодовує?  Хоч  би  раз  відповів...  Та  ти  не  радій  так,  он  я,  чув  як  сміялась  минулої  ночі..  Чув..  Хто  б  вона  не  була,  не  забувай,  що  тиждень  два  і  почне  пити  той  напій  з  твоїх  повік,  не  жалкуєш?  Ніколи  не  жалкуєш?  Чому?  Зрозуміла..  Звичайно,  що  зрозуміла,  хіба  можно  не  розуміти  ніч?  Ну,  добре,  а  ти  можеш  трохи  провести  мене  он  туди,  я  швиденько,  можеш?  І  зовсім  не  страшно,  де  ж  вони,  ці  птахи?  
Сплять?  Ти  вважаєш,  що  я  не  маю  права  туди  втручатися  вночі?  (((Тоді,  що  мені  робити,  що,  скажи?  Ти  ж  не  їси  хліб..  Я  не  буду  їх  турбувати,  просто  покладу  їжу,  а  вони  хай  як  хочуть....  Яка  тиха  вода,  як  скло..  
Я  тебе  бачу,  тут  у  воді,  а  ти..  Що  я  питаю,  що  я  питаю?  
Слухай,  місяцю,  нє  видал  ли  ты  на  свете?  сам  знаєш  кого..  Нє  видал..  
Тут  прохолодно,  а  може  ми  лазню  зігріємо?  Може?  ....  
Який  ти  мовчазний..  Поглянь,  він  вийшов,  вийшов,  мій  красунчик  нічний,  не  бійся,  це  я,  а  вовки  сплять,  ні,  не  сплять,  чуєш,  десь  далеко,  шукають  здобич..  Закони  природи,  а  ти  знав,  ой,  вас  же  двоє,  а  ви  знали,  що  така  тваринка  з  прекрасною  назвою  ласка  ніколи  не  їсть  падаль,  завжди  шукає  жертву,  щоб  поборотися  з  нею,  а  лише  потім  тягне  її  до  нори.  От  так,  і  я  колись  не  знала..  Гов,  місяцю,  поглянь,  вона  вийшла  за  ним,  що  тут  скажеш))  Що  це?  Чому  так  голосно?  Це  не  Гроза,  це  він..  Ой,  птахи,  пробачте,  що  я  вас  тут  серед  ночі,  може  він  ревнує,  що  я  перш  до  вас?  

Що  сталося,Чорнобривчик,  що  сталося?  Що  з  тобою,  чому  ти  так  іржеш?  
Ти  ж  знаєш,  що  я  боюся  підходити  до  тебе,  коли  ти  так  тупцюєш..Просто  боюся,  ну,  що  це  коїться?Гроза,  заспокой  його,  я  не  вмію  з  ним  розмовляти,  я  вдень  боюсь  його  очей,  а  вночі  ..вночі  ..  
Абонент  поза  зоною..  Ну  що  ти  хочеш,  якби  ж  я  знала,  що?  Немає  його  вдома,  немає,  звідки  мені  знати?  навіть  місяць  не  знає..  Ти  хочеш,  щоб  я  тебе  відв*язала?  Добре,  добре,  тільки  дай  мені  підійти,  от  так,  я  швиденько,  швиденько..  Ненормальний  кінь-вискочив..  Ні,  ні,Гроза,  тебе  я  не  можу  випустити,ви  мені  зараз  тут  накличете  у  двір  ласок..  
Тепер  я  буду  з  тобою,  до  ранку,  тепер  я  боюсь  вийти  у  двір.Краще  би  мела  симфонію..  Він  точно  здурів,  ти  чуєш,  що  він  виробляє?  
Чорнобривчик,  я  йду,  тільки  не  кричи  так..Я  нічого  не  розумію,як  собака  рветься  на  волю..Добре,  я  у  будинок,  я  відкрию  тобі,  але  пам*ятай,  якщо  ти  не  повернешся  раніше  мого  чоловіка,якщо  ти  не  повернешся,  ти  мене  зрозумів,  от  дурний  кінь,  там  же  вовки,  не  йди,  може  ти  передумаєш?  
Я  відчинила  йому  ворота..  Відчинила,  тепер  і  справді  тихо..  Місяць  мовчить,  зорі  сховалися  за  змарами.  Дощить..  Холодно  і  сиро..  

У  лазні  збереглося  трохи  вчорашнього  тепла,  що  ж,  топити,  так  топити..  
Тепер  мені  не  страшно..Ні  Ореста,  ні  Чорнобривчика..  Лише  недопиті  келихи  з  вином..  За  вас,  мої  прекрасні  чоловіки..  

Хай  ніч  скінчиться  хвилею  притоком  
Хай  місяць  в  небі  спокій  береже  
Мені  болить,  болить  щемить  глибоко  
Хто  і  де  тебе  там  стереже?  

Він  повернувся..Повернувся...  Я  майже  щаслива..  Біжу,  біжу,ти  не  дурна  конячка,я  пробачаюсь,  не  минуло  й  півгодини,......................



-Ді,  і  ти  просто  так  у  сорочці  вибігла?  
-Вибігла,  я  ж  у  лазні  топила..Тобі  краще?  
-Мені  добре,  що  ще  мені  треба?  Поцілуй  мене,  тільки  без  пристрасті,  з  любов*ю)  
-Хм,  я  спробую,  це  як  у  чоло?  
-Ді,  я  завтра  тебе  зачиню  у  лазні,  я  ж  ще  не  помер..  
-Добре  добре,  я  не  торкаючись..  

Дякую  тобі,  боже,  що  ти  у  мене  є..

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577558
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2015
автор: Ольга Ратинська