Ні, таки я нап’юсь. Ой, напевно, що треба напитись.
Ось і липи в останнє своє одягли тротуар.
Вже віки без питань, без бажання когось там любити,
І от-от п’ятдесят перегорне мої календар.
Доле, дай і мені жебраком над розбитим коритом
Поканючить – хай солодко стане від слова губам.
Скільки, думав, хорошого мною у землю зарито,
А попробуй копни – тільки прісний і сіренький ямб.
Дай сльозою змочу я рядки під сальце і перцівку
Про недолю-злодійку, про "жизнь", про польоти вві сні,
Про жінок легковажних, про музу, ту вітряну дівку,
Про тягучу й липку, гірку правду в солодкій брехні.
«Ах, примара Олімпу, лаврові вінки, куца слава!» –
То напевне ж комусь так лоскочуть його рудимент.
Я, на жаль, не із тих. Чи на щастя. – І в долі-шалави
Серед втіх цих беру лише вічнозелений абсент.
І який буде слід, що нащадкам залишу потому,
Хто згадає і чим, добавляючи лайку чи мат,
І спіткнеться об лінь мою, пляшку, лукавство і втому,
І заходиться ревно сміття слів пустих прибирать?..
***
(вільні вправи. переспів, С.В.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577193
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2015
автор: Касьян Благоєв