і бачив дів багато я,
в яких відсутня ніжність,
шмар із вітром там,
де мало б бути серце,
тих що крали час,
ставали чимсь на кшталт повій.
і всі вони мені всміхались,
і кожна знала, що вона – the best,
та був у мене запобіжник,
я знав, що варто лиш сприймати
ту, що любить хімію читати,
що сховала цінність,
яка зветься в нас "душа".
щоб теж й про інших знала,
і щоб бідним душам помагала,
і щоб можна говорити,
як цей світ прожити,
що важливо не забути,
ким із нею стати,
як і що у ній знайти.
і вона мовчатиме у сльозах
при контакті двох сердець,
він принишкне у задумі
у її терпких устах,
до арфи струн будем тулитись
під час етюду про любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576234
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: Дмитро Макогін