І мовив я тоді: зима минає,
для мене настають тужливі дні;
в душі проміння радості зникає –
як може розцвісти весна мені?
О, весно, що в зелений мох обвила
і скелю ту, що голою була,
почув пташину пісню ніжну, милу –
вона у душу свято налила!
О, весно! В небі світло хай яріє,
у хвилях грай, шуми в густих лісах,
із солов’єм співай, хай запах квітів віє!
Для всіх, хто має гноблення і страх,
в нужді жорстокій, в муках хто марніє,
о, весно, в душу мир дай і надію!
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XX
И рекъл бях аз: зимата измина,
за мен настават пак тъжовни дни;
на радостта в мен чувството загина:
как може пролетта да ме плени?
О, пролет, що си с мъх зелен обвила
и голата, безплодната скала,
зачух в въздуха птича песен мила
и тя душата ми в празника ти сля!
О, пролет! Светлей горе в небесата,
играй в вълните, шумоли в лесът,
пей с славея, благоухай с цветята!
На всички, кои пъшкат под гнетът
на нуждата жестока, на теглата,
о, пролет, мир, надежда дай в душата!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575408
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 18.04.2015
автор: Валерій Яковчук