Дороги самотніх

                       «І  тоді  ми  пішли  розійшлись  хто  куди
                           Пілігрими  сумнівів  вигнання...»
                                                                                 (Гійом  Аполлінер)

На  шляху  
Хтось  поставив  тріснутий  глек
Ліплений  кульгавим  гончарем
З  сірої  ірландської  глини
На  скрипучому  колесі  озер,
Замісивши  мертву  глину-прах  на  воді
З  білої  хмарини  плачу.
Чому
Він  лишив  цей  глек  на  перехресті
З  надією  наповнити  його  прощаннями?
А  ми  розходимось-розбрідаємось,
Самотні  пілігрими  віри  рибалок,
Вояки  зі  старими  ниючими  ранами,
Повторюючи  одне  слово:  «Ерінн»,
Солдати  Долі,
Вдягнені  в  сині  сорочки  неба.
І  тільки  голоси  бардів
Далекої  епохи  короля  Домналла  О’Нейлла*
Супроводжують  нас  –  вічно  самотніх
У  нескінченній  подорожі
Під  тьмяними  зорями.
І  тільки  голоси  дерев  шепочуть:  
«Ерінн  го  бра!»

Примітки:
*    -  Домналл  О’Нейлл  –  верховний  король  Ірландії,  956  –  980  роки  правління.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573995
Рубрика: Верлібр
дата надходження 13.04.2015
автор: Шон Маклех