«... Доки Великий Стрілець
Очікує слушного часу, доки висить в далині
Сагайдакоподібна хмара над Пайрк-на-лі.»
(Вільям Батлер Єйтс)
На дикому пустищі ірландських монахів,
Серед чорного вогкого торфовища,
Де кожної Скорботної П’ятниці
Жовтоокі банші співали тужливу пісню
Давно мертвим королям
Гордого клану О’Рейллі.*
Шестипалий лісоруб
Вишукував мертве коріння
Давно зрубаних дерев Брейфне.
Його сіра сокира**
Віднайдена в кам’яному могильнику
Нащадків довгобородого Еохайда
Рубає почорнілі зміїні тіла коренів
Яворів тихого зітхання
І дубів грому друїдів.
З кожним замахом його сірої сокири
Він згадує давні пророцтва
І чомусь думає, що він син мельника –
Того самого – обсипаного білим борошном,
І виглядає вершника,
Дослухаючись до стукоту срібних підков
Його коня шаленого.
Але тиша.
Бо копита коня мертвого короля
(Навіть підковані сріблом)
Ступають по торфу нечутно.
Марно ви варите з мертвих коренів
Чорний трунок боліт.
Марно...
Ви, люди клану О’Дунлайнге!***
Примітки:
* - клан О’Рейллі (Clan O'Reilly) – давня ірландська назва цього клану О’Рагаллаг (Clan Ó Raghallaigh) – клан, що панував деякий час у королівстві Брейфне.
** - а був колись такий верховний король Ірландії – Еохайд Сіра Сокира (Eochaid Faebar Glas).
*** - взагалі то клан О’Дунлайнге з Лейстера (Лагіна). Кому як не людям цього клану...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2015
автор: Шон Маклех