Коли Спасителя до страти повели,-
Був звичний день.Земля не впала в прірву.
Господь не мовив:"Сонце зараз зірву!.."
А ми...Нічого вдіять не змогли?..
Коли Спасителя до страти...Із хреста
Йому у душу зашкалки впинались.
Кровинками на серденьку спинялись...
А чиясь там душа була пуста...
Він сина свого кинув?!Так колись
Здається нам,коли душа ридає.
Коли від болю помочі не має...
Коли горлає:
-Господи!Озвись!
Та він до свого серця пригортав
Сиріточку,дитинку і каліку...
Господь...Не знаю зовсім твого віку...
А ти мене любив...І обнімав....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573148
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.04.2015
автор: Джаннет Даклін