«Життя – це линва, ми – канатоходці», –
Так Заратустра до людей казав.
В останньому життєвому півкроці
Ми зберегли невірний інтервал.
«О, Заратустро, ненави́сний людям,
Тікай ізвідси, а інакше завтра
Живий через твої змертвілі груди
Стрибатиме, мов через згаслу ватру!».
Прошепотів фантом і вмить розтанув,
А Заратустра ніс пожарові́ле слово
Крізь блискавицю надлюдського клану,
В своїх устах йому зробивши сховок.
«Живий і мертвий, я несу для вас
Клапо́ття істини, відкрийте ширше ду́ші!», –
Так Заратустра словом поривавсь,
Аби перлини виросли із мушель.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571695
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2015
автор: Юлія Кириленко