На страхом сполотнілому обличчі,
У спалахах розширених зіниць -
Немов застигли зграї диких птиць,
Вертаючих із краю потойбіччя.
Просякнута жахіттями свідомість,
У паніку закутана немов.
То холодом, то жаром в жилах кров.
Трикрапка безкінечності натомість...
Знак оклику і він же знак питання!?
І рвуться ниті доль на "до" і "після"...
Та з уст життя лунатиме ще пісня...
Танцює смерть
Не вперше...
Не востаннє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571561
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.04.2015
автор: Бойчук Роман