Сонце світить та не гріє…
На Донбасі обрій тліє.
Ворон чорний в небі кряче,
Україна гірко плаче.
То не ворон то іуди,
Позліталися зівсюди.
Сучі діти – козопаси,
Показились від прокази.
Моя Ненько, Мати бідна,
Що війна для жида, рідна?
Дітки Яг.е підер.сти.
Научились в мами красти…
Що узяти із повії,
Ради вигоди все в дії.
Богообрана братва,
Розпяла навіть Христа.
Побродила з Моїсеєм…
І прикрилися євреєм.
Та де правду тую діти,
Бачим, Каїнові діти.
Що масковскій Мордихей,
Що наш Вальцман, не єврей.
Як ти кіньми не крути,
Підлі вихідці з Орди.
Що їм кров людська водиця,
Можна вмитись і напиться.
Їхня ненависть сліпа.
То ж даруйте й є хуцпа…
ТочИть ножики криві,
Генетично в них, в крові.
Все скупили й розпродали,
Іудейські феодали.
Синагоги і мінори…
Повилазили умори…
Доки нам не стнули шию,
Гнати мусимо Месію.
І сектантів заодно,
Подамо їм у рядно.
Щоб іудам не тужити,
Будуть й в пеклі їм служити.
Біля хати, біля тину,
Ще посадимо калину.
Розцвітуть гаї і луки,
Наче сон забудем муки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571556
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2015
автор: Дід Миколай