Ми живемо немов,
Нам іще тисячу років прожити.
Й мовчки без ніяких розмов,
Заходиш у нет, щоб статус змінити.
І швидко ідеш ти у бар,
Щоб біль у грудях придушити.
Ціпляєш там якихось шмар,
Щоб одну ніч із ними «потужити».
На ранок тріщить голова,
І біль у грудях так і не зник.
Та ввечері знов в перемішку слова,
І знов алкоголь, твій провідник.
А вона мовчки лиш чекає,
Твій дзвінок твої слова.
І на інших не зазирає,
Поки знову ти, як в «дрова».
Та після місяця гулянок,
І сотні гучних слів.
Ти просинаєшся на ранок,
І проклинаєш всіх богів.
У грудях все іще болить,
Хоча там здається й пустота.
Дзвониш, але вона мовчить,
Пройшла її вже самота.
Дехто каже, що любові нема,
Й душі нема у людей.
Тоді скажи, коли іде сирота,
ЩО болить в тебе біля грудей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571206
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2015
автор: 333