Лунає в тиші піаніно,
То я із сумом граю лиш,
Думки нажаль лиш про єдине,
І біль у серці лиш болить…
Так день минає непомітно,
І за вікном лиш лине дощ,
Я очі тишком закриваю,
І серце ріже, ось та дрож.
Болить усе, тремтить безжально.
Кохання знищена стріла,
Амур спустився з сумом з неба,
Й заплакав він бо вже нема.
І ноти ті що лиш лунають,
З сльозами гірко так в біді,
Вони ту біль не покривають,
І залишають все мені.
І грає тишком піаніно,
Сумна мелодія завжди,
Не має в цім житті вже щастя,
Безжально болячи жити.
І так в очах лише надія,
Її так сльози покрива,
Я лиш промовлю ось ці слова…
І біль запалює душа.
І Янгол той мене окутав,
Йому шкода мене лише,
Він знає біль цей не полишить,
Повільно він мене гризе.
І тінь самотність покриває,
Болить усе, болить душа,
Я не забуду того щастя,
Нажаль ти знищила сама.
І все що було я ховаю,
Від страху біль ця не мине,
Кохаю я лише кохаю,
Та ти лиш знищує мене.
І гірко й болячи не можу,
Та згадую нажаль усе,
І тиша музики лунає,
І час нажаль цей не мине.
Немає нас, уже ніколи,
Думки ці знищують мене,
Кохаю гіркого так відколи,
У ноти линула печаль.
І це завершення печальне,
Ті ноти сльози на щоці,
Ти дарувала лише щастя,
Тепер лиш сльози на лиці.
І розуміння це жорстоке,
Кохання друга сторона,
Кохаючи одну єдину,
Я знаю нас уже нема…
А.А. Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко