Частина три:
Падіння вниз
1.
Дув сильний вітер. Падав сніг. Зима на кінець вступила в свої права. Погода, проте була сонячна. Ігор, Олекса, Аня та Сніжана стояли в натовпі. Атмосфера на кладовищі була звична. Людей було мало. Хіба, що кілька родичів. Люди тихо про щось перешіптувались. Четвірка ж мовчала. Двоє з цих чотирьох відчували свою вину за це. Вину перед мерцем. Він, по суті, загинув через них.
***
Три дні назад
Нічну тишу порушували звуки сирени. Машина швидкої допомоги та її персонал сьогодні відробляли свою зарплату.
- Пульсу немає! – прокричав лікар.
Його колега, низька повна лікарка зреагувала належним чином. Вони вже робили подібне і не раз. І хоч вони не вірили в успіх сьогодні, вони не здавались.
- Він виживе? – спитала заплакана дівчина
Вона забилась в кутку машини так, що її не було б й помітно, якби не її в схлипування…
***
…Почулось легке клацання. У нападника в руці щось було. Повертати назад було запізно. Ось вони зіткнулись…
Двоє хлопців зійшлись в двобої. Сергій змістився вліво. Нападник пролетів повз нього. Розвернувся, махнув ножем. Сергій перехопив руку. Одразу ж викрутив зап’ясток. Ніж вилетів на сніг…
***
Груди Сергія при піднялись. Прибори збоку від нього показали якийсь рух. Електрокардіографія (ЕКГ) відобразила короткочасну роботу серця. Але лише короткочасну. Далі знову лінія.
Дефібрилятор лише частино справився з ситуацією. Але не змінив її в загальному. Серце зупинялось. Він втратив забагато крові.
***
Нападник вирвав руку. Штовхнув Сергія плечем. Той під слизнувся на снігу і впав. Хлопець налетів на нього зверху і почав бити кулаками. Сергій закрився рукою. Іншою схопив того за потилицю. Потягнув на себе. Тоді вигнув спину мостиком. Вони перевернулись. Тепер Сергій був зверху і вже працював кулаками.
- Що тобі потрібно? – спитав він – Хто ти, б***ь, такий!?
Він роздивився лице нападника. Хоч на лиці того і виступила кров. Він не бачив його раніше.
- Той, хто зупинить тебе – з ненавистю видав він. – змусить заплатити за все!
***
Лікарша продовжувала робити масаж серця. Вона тиснула долонями на груди Сергія з певним ритмом.
- Розряд!
Лікар ж приклав дефібрилятор до грудей Сергія. Той аж при піднявся від електричного розряду. Прибор ЕКГ знову на короткий час показав признаки життя. Але ставало ясно, що вони дарма стараються.
- Розряд!
Далі знову масаж серця.
- Розряд!
Процедура повторилась.
***
Сергій наніс ще кілька ударів.
- Ти і є вбивця! – гаркнув він. – це твій хід такий?
- Ти дурень – сказав той – так нічого і не зрозумів.
Руки штовхнули його в груди. Сергій злетів з нього. Він поступався йому ростом, вагою і силою. Нападник піднявся.
- Ти і твої друзі заплатять за все – промовив він.
Сергій промовчав. Вони з суперником ходили один навколо одного. Не зводили одне з одного погляди. Оцінювали одне одного. Нападник знову рушив на нього. Кулак в голову Сергія. Не влучив. Треноване тіло рефлекторно ухилилось від удару. І одразу ж відповіло двома ударами по корпусу. Знову виставив руки, щоб прийняти кілька ударів в голову. Сергій відповів влучним лівим хуком в щелепу. Нападник наніс свій хук. І теж попав. Голова Сергія здригнулась, але витримала удар. Ноги підігнулись, корпус скрутився, шия злегка нагнулась…
Все це його тіло виконувало на тренуваннях, виконало і зараз. Він уникнув удару, який би, при попаданні закінчив би бій. Ліва рука в корпус, під дих. Нападник важко видихнув. Сергій розпрямився. Правий хук точно в щелепу. Тіло важко плюхнулось на землю. Сергій пробив ногою по ребрах. Той перекинувся на спину. Сергій знову сів на нього і бив кулаками.
- Хто ти, в біса, такий?! – гаркнув він.
- Моє ім’я тобі нічого не скаже – важко дихаючи сказав той – крім того, я не впевнений, чи знаєш ти ім’я того, кого ви з дружками вбили.
- Що ти несеш? – не зрозумів Сергій
- Казав ти не зрозумієш – той виплюнув кров на землю.
Коли Сергій звалив його на землю, то не врахував один нюанс. Ніж, який впав на сніг, опинився поруч з ними. Але повторюю, Сергій не врахував цього. Це стало вирішальною помилкою, яку він зрозумів, коли йому сильно закололо під ребром.
Він завмер. З легень з стогоном вийшло повітря. Сергій не зрозумів, що сталось. Тоді глянув на свій бік.
- Це за мого брата! – нападник скинув його з себе.
Сергій здивовано глянув на нього. І зустрів погляд повний ненависті. Рука висмикнула ніж з його рани.
- Здихай тут, так само, як ти залишив мого брата! – сказав той. – ви залишили його поломаного на дорозі. Тільки стягнули його сумку. Дали йому померти! Відчуй, тепер, як було йому! Ти і твої дружки!
- Я не дам тобі добратись до них. – слабо сказав Сергій – Чуєш?
- Ну що ж, спробуй – кинув через плече.
Сергій залишився сам. Зимова ніч приймала його в свої обійми…
***
- Розряд! – все, що чув Сергій
Знову смикнуло.
- Коли!
Лікарша дістала шприц. Вколола вміст того Сергію. Вони не вірили, але не здавались. І продовжували боротись за його життя. Хоч це і видавалось марним…
- Давай! – кричав на нього старий сивий лікар – ти протягнув до нашого приїзду. Потерпи, ще трішки!
***
Його поволі тягнули по землі.
- Давай! – почув над собою жіночий голос.
Отримав удар по щоці. Далі дівчачі руки схопили його за барки і потрясли. Він при відкрив очі. Над ним плакала Настя.
Настя?
Та Настя, яку він навіть за людину не вважав. Але зараз вона була його єдиним шансом…
***
Дефібрилятор запрацював останній раз. Останній раз тіло Сергія смикнуло догори. Настя весь час сиділа в кутку і плакала. Вона молила Бога. І з кожною секундою вона розуміла, що той відвертався від неї.
Лікар безсило опустився на підлогу. Машина загальмувала.
- Що сталось? – налякано спитала Настя дивлячись на тіло Сергія. – чому ви зупинились?! – закричала вона.
Лікар навіть не звернув на неї уваги. Забагато на нього звалилось за цю ніч.
- Ви не можете ось так його облишити! – кричала Настя. – спробуйте ще раз!
Двері позаду неї відчинились. Її грубо відпихнули вбік. Двоє в халатах залетіли і схопили носилки на яких лежав Сергій. Його витягли з машини і повезли кудись геть. Настя залишилась в машині сама.
***
Роман Романович зустрів Олексія на виході з СІЗО. Він повільно курив. Олекса міг би його пройти, але не став. Зупинився поряд. Слідчий протягнув йому сигарету.
- Кури – тихо сказав він.
- З чого така доброта?
- Спільника твого знайшли – так само тихо продовжив той – мені дуже жаль…
Зараз
Гроб опустили в яму. Люди підходили та, як заведено, кидали по три жмені землі. Ігор кинув третю жменю землі і пропустив Олексу. Той зробив те саме. Все ж почуття вини в них було сильніше за будь-які інші. Олексій перехрестився.
- Бувай, Василь – прошепотів він – земля тобі пухом.
Він не один рік знав його. Не один рік скуповувався. Особливої приязні, проте, до нього не відчував. Але його вбили саме через них. Вони втягнули його в цю авантюру. Йому все ж не вдалось зникнути…
***
Три дні назад
Настя сиділа в коридорі і чекала. Ніхто крім неї не знав, що сталось. Вона не знала скільки часу от так пройшло.
З операційної вийшов лікар. Настя хотіла піднятись і підбігти до нього, але сили покинули її вже давно.
- Ви вірите в Бога? – спитав високий старий лікар.
Він стягнув шапку і марлеву пов’язку з лиця. Сів біля неї. Його добре худе лице з пишними сивими вусами зараз виглядало ще старішим і виснаженим. На щоці був рубець. Але нанесений швидше за все не ножем.
- Бо він вас почув – сказав той. – давно не бачив такого чуда.
- Він живий? – на Настю накотила нова хвиля сліз.
- Він поки не помер – сказав лікар – зробили все, що могли. Сподіваюсь його жага до життя дуже сильна. Дивно, як він дотягнув сюди з такою раною…
- Скажіть чи він виживе – тихо сказала Настя.
- Мусить – всміхнувся лікар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569575
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2015
автор: Тост