У перші дні творіння цього світу,
Коли навколо ще нічого не було
Я відчував присутність твого літа
І твого тіла збільшувальне скло...
Пив твою дивну змінену реальність
Їв твого сміху ніжний напівтон,
Прийняв тебе,як неминучу данність,
І перейшов тебе,як Рубікон!
Лежав я на вершинах твого бюсту,
На його теплих мідних ліхтарях...
Стикаючи пальці до тихого хрусту,
Розніживши душу тверду,наче цвях.
І вийшла з неї лють і давні болі,
І витік із неї смуток страх і сіль...
Любов-то окраса земної юдолі,
Найбільше із відомих нам зусиль!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569498
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.03.2015
автор: Той,що воює з вітряками