Помирає старий бойко
сто літ одпровадив...
Плачуть діти, плачуть внуки:
пенсія ж пропаде.
А старий - ще той "фільозоф",
видів щось на світі...
Заповіт почав читати
землякам та дітям.
Пильно в очі подивився
сусідові-збую:
"Ту межу що ти відрізав
я тобі дарую.
Ну, а ти сусідко люба,
мені сапку вкрала...
Можеш теж собі лишити,
будеш пам'ять мала.
І ти, куме, не журися,
бо сказати маю:
Те відро, що ти поцупив,
я й тобі лишаю.
Пану - війту, скажу так:
Будеш жити сміло,
коли єврики віддаш,
що взяв за наділи.
А то, хто в кутку стоїть,
щось добре не виджу?
А, наш рідний депутат
прилетів з Парижу.
Ти мені тут не бреши,
що був там по справі,
Знаю добре тії справи:
гулянки й забави.
Не сваріться! Не чубтеся,
Біди вистачає.
Бо де двоє писки б’ють, -
третій користає.
Слухайте тепер мене:
кажу вам, що знаю!
Таки є на світі сила,
що вас поєднає.
Путіна ви бережіть,
хто ту міль не знає…
Ненависть до того драба
вкраїнців з'єднає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569461
Рубрика: Гумореска
дата надходження 26.03.2015
автор: ОксМаксКорабель