Мої пальці торкають пелюстки зів’ялих тюльпанів.
Не твої теплі руки, що так обіймали мене,
Що ловили цунамі душевних моїх океанів,
Й не боялись, що щастя з наступним відливом мине.
Я вглядаюсь в основу тонкої, тендітної квітки,
Там шукаю опору. Раніше вбачала в тобі,
Непохитність і силу. Напрочуд, не знаю я, звідки
Мала стільки терпіння отак помилятись тоді.
Я вдихаю півтон аромату. Останнього, звісно.
І парфуми на шиї цей запах уже переб’ють.
Твої руки холодні для мене. Не грій їх, запізно.
Просто я не для тебе замерзла. У цьому вся суть.
Я збираю самотні пелюстки у жменю зі столу.
Це не дивно, все має початок і йде до кінця.
Я ущент розірву наше болісне замкнуте коло,
А ці спогади разом з букетом кидаю в сміття.
17.03.2015 р.
© Альбіна Смолянська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569102
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2015
автор: Альбіна Кузів