Заборонене щастя

Тиша.  Ти  дихаєш  сильно.  Сильніше
Давиш  на  спокій  осінньої  ночі.
Чуєш,  а  хто  з  нас  сьогодні  мудріший?
Той,  хто  байдужий,  чи  той,  хто  охочий?

Тиша.  Ти  тільки  не  плач,  я  все  чую.
Сльози  печуть  на  плечі  парафіном.
Ти  не  підеш,  не  втечеш,  я  відчую,
Я  заспокою  тебе,  як  дитину.

Тиша.  Ти  вільна  лежати  й  мовчати,
Думати  про  несерйозність  побачень,
Вільна  не  рухатись  далі  кімнати,
Іншу  свободу  тобі  не  пробачу.

Тиша.  Ти  маєш  боятися  рухів,
Атомних  і  електричних  потоків,
Не  відпускаю  тебе  на  поруки,
Бо  стережу  від  незважених  кроків.

Тиша.  Довірся  мені  неодмінно,
Сонячний  промінь  сюди  не  проникне,
Проміжок  часу  –  це  сон  безневинний,
А  без  годинника  швидше  ти  звикнеш.

Тиша.  Моє  заборонене  щастя
Темного  кольору,  сірого  вмісту.
Я  не  дозволю  тобі  його  вкрасти,
Ні  задушити,  ні  стерти,  ні  з’їсти!  

Тиша.  Гармонія  слів  безголосих,
Відчай  сліпого,  як  диво,  кохання!
Ніч,  ніби  осінь,  а  осінь  є  осінь,  
Падає  листя  зів’яле  останнє!

Тиша.  Замри.  У  долоні  -  долоня.
Поту  краплина  додолу  стікає,
Зморена  мокра  пригнічена  скроня
Скроню  мою,  як  вогнем,  обпікає.

Тиша.  Кохаю,  люблю,  як  інакше?
Віриш?  Що  віриш,  я  впевнений,  знаю.
Ти  обійми,  заборонене  щастя,  
Іншого  виходу  в  тебе  немає.

2009р.  В.  Пригорницький

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568963
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.03.2015
автор: Пригорницький Віталій