Усі ми люди – кращі, трохи гірші.
Нещира посмішка ховає все…
Поет же душу відкрива у вІрші
І вам на суд, довірливо несе.
Буває, переймаються не дуже –
Хтось задрімав, замислився злегка.
Комусь і зовсім до віршІв байдуже,
А хто і посміється з дивака.
А він же вам свою читає сповідь,
А він, душею зболений, кричить!
А він очима ваші очі ловить.
І ось, впіймав – і просвітлів за мить.
І може бути в залі, цій людині
Одні лиш очі сяють співчуттям…
Один слухач. Нехай, один-єдиний,
Але він – мій!
Йому читаю я!
2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568184
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.03.2015
автор: Ніла Волкова