ДО ТЕБЕ…

До  тебе,  кохана,  несуть  мене  вірності  крила,
Мов  того  лелеку  –  до  весен  у  рідному  краї.
До  берега  твого,  напнувши  кохання  вітрила,
Пливе  корабель  мій,  де  сонце  за  обрій  сідає.

Та  сонце  –  не  сонце,  і  зорі  на  небі  –  не  зорі…
Світанки  розстріляні,  зранені  вірності  крила.
І  мій  корабель  заблукав  десь  у  Чорному  морі.
Розірвана  доля,  немов  після  шторму  вітрила.

До  тебе  думками  крізь  постріли  й  вибухи  лину…
І  знову  світає,  і  знову  те  сонце  криваве.
Та  мирна  весна  білим  цвітом  торкнеться  калини.
На  тілі  і  в  серці  залишаться  рани  і  шрами.

Засяють  ясніше  над  нами  і  сонце,  і  зорі,
І  вільні  світанки  здійматимуть  промені-крила;
Пристануть  до  рідних  земель  кораблі  в  Чорнім  морі…
І  наша  любов  пурпурові  розправить  вітрила.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567992
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2015
автор: Бойчук Роман