Вже світ не той, і люди вже не ті,
Мені з тривогою хотілося б сказати,
Що втратили ми цінності людські,
Не кожному тепер дано гуляти.
Не кожен може серцем посміхнувшись,
Без слів, махнувши головою, привітатись,
Від зла, душею, щиро, відмахнувшись,
За гроші прокляті чортові не продатись.
Не кожен може, і не кожен хоче,
Добро пронести крізь своє життя,
Коли нечистий з дня у день шепоче,
На кожній долі, чорне є шиття.
Народжуємось, у життя вступаємо,
Неначе біле, чисте, полотно,
На тому полотні, ми вишиваємо,
Різними барвами добро, а чорним зло.
І ми побачимо, коли погасне свічка,
Яка картина буде перед нами,
Можливо сад, весна, і бистра річка,
А може ліс дрімучий із чортами.
Усі нитки, і чорні й кольорові,
Самі купуємо, і платимо самі,
Лише прошу, щоби чужої крові,
На нашому не було полотні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567807
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2015
автор: Янкевич Віктор