Весна потроху першенство бере
І неба сірий светр розплітає.
Тепло з легень широких видуває.
Ще зранку «до» неслося, зараз «ре».
Всміхнувся чорний вихудалий ліс,
Рощплющив первоцвіт у лузі очі
У срібло озерце вдяглось охоче,
Синиці пісня видали на «біс».
Ще в закапелку серця сум лежить.
Та думка вже піднялась, не дрімає,
У небо сіті спритно закидає,
Щоб рибу золоту у нім зловить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567154
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)