Ніч опустить срібні очі,
Вкривши ковдрою сонне місто.
Ти оголиш ніжно-білі плечі,
Знявши із шиї своє намисто.
Ранок свіжістю увійде в груди
І розбудить наше сонне місто.
Як завжди прокинуться люди,
Й ти знову одягнеш своє намисто.
А я з нетерпінням чекатиму ночі,
Щоб у снах своїх тебе зустріти.
І ніч як завжди опустить очі,
Щоб від любові ми могли згоріти...
Валентин Ганжук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566953
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2015
автор: Ганжик