Не знаю, чи була така історія,
Чи може мозок вигадав її...
Тягнуло хмари потягом, було під небом двоє їх,
І добре їм було на самоті.
Їх звів звичайний дощ, точніше буде - злива.
Їм було просто нікуди іти.
Йому здалось: вона у мокрому красива.
Він вирішив до неї підійти.
Ділило небо навпіл блискавицею
Він з вітром щось тихенько шепотів.
Забилось серце птицею, здавався справжнім лицарем -
Собою від дощу її накрив.
Його кипіла кров - побачила крізь шкіру.
Змішались краплі поту і дощу.
Тут їй здалось: вона любов свою зустріла,
Єдину, на життя, любов свою.
Чи є щось вічне в світі? я не бачила.
Останні краплі випали із хмар.
Вона вже нареченою сама себе призначила,
Він мріяв лиш про кільця від сигар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566830
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 15.03.2015
автор: Gitarina