Три з половиною місяці назад.
В холі гуртожитку зібралось багато людей. Ніхто не міг ні зайти, ні вийти. Опитували всіх. З’ясовували, що сталось. Особливо пристрасно допитували Олексу, якого кілька раз забирали, і який не повинен був би тут знаходитись. Але в нього було алібі. Настя. В Ігоря теж було алібі. Вахтерша сказала точний час, коли той зайшов. В Сергія не було алібі, оскільки лише Олекса підтвердив, що той заснув. І Аня обмовилась, що той був одягнений, коли відкрив двері. Проте його не забирали, він не знав жертву. Ігор та Сергій здогадувались, за що їхньому тріо приділили стільки уваги. Вони перші були на місці злочину. Ніхто не любить детективів аматорів. Їм і натякнули, що їх участь закінчилась, а будь-яка подальша участь чи спроба влізти буде сприйнята, як вплив на слідство. Ігор з Сергієм запевнили, що не будуть влізати. Відео вони не показували. Однаково доведеться стирати. В Олексія ж, прокинулась совість і почуття обов’язку…
***
Олекса нетерпляче ходив по кімнаті Сергія. Ігор з Сергієм сиділи на ліжках і спокійно спостерігали за ним. Його аж розпирало від збудження. Він вирішив їх зібрати, щоб вони йому допомогли.
- Це не наша справа – вже вкотре повторював Сергій – нам же пояснили що й по чому…
- Ігор, а ти? – з надією звернувся Олексій.
Ігор промовчав. Він все прикидав. З одного боку, їм і так пощастило, що не виникло питань стосовно того, що вони робили в кімнаті…
- Ми вже нічого не вдіємо – Він розвів руками – вбивцю скоро знайдуть. Ми просто будемо заважати.
- Не схоже, що вони будуть шукати. Ми знаємо, як працює міліція. – Розпинався Олексій.
- Ти ще розкажи, що й ти невинний – хмикнув Сергій.
- Ти задрав з своїми жартами – з ненавистю гаркнув Олексій.
- Я це до того, що таке вбивство не залишиться без відповіді.
- На тормозах це не спустять – кивнув Ігор.
- Просто допоможіть мені! – попросив він.
Ігор презирливо скривився. Йому було не настільки цікаво, наскільки обідно. Це була гра наввипередки з міліцією. І вони програють. В них немає стільки ентузіазму, засобів та повноважень. Вони не зроблять і половини того…
- Гаразд – почув він приречений голос Сергія – спробую тобі допомогти.
Ігор зловив на собі їхні погляди. Олексію до сих пір хотілось вломити за Настю. Ні. Зараз не час виясняти відносини. Може пізніше. Ігор стомлено опустив плечі. Вибір був зроблений…
- Підсумуємо, що в нас є – він дістав з кишені телефон. – Сергій, на твоєму ноуті є блютуз?
- Є – той одразу ж включив ноутбук.
- Скинемо відео, розіб’ємо на скріншоти. Може ми щось пропустили…
- Я шарю в цьому – радісно озвався Олекса.
- Цим займусь я – заперечив Ігор – ти пройдись по сусідкам, вивідай, що можеш…
- Базікати це по твоїй частині – хмикнув Сергій.
- А ти? – Олекса косо зиркнув на колишнього сусіда.
- А я перекладу написи.
- Тоді за роботу. – наказав Ігор.
Вони одразу ж кинулись виконувати свої обов’язки.
***
Все місто почало гудіти про це. Інтернет переповнювали різні статті та версії. Хтось казав, що вбивцю вже знайшли. І що закриють гуртожиток, якщо не цілий університет. Але вірилось слабо.
Той, хто це зробив, повинен був мати час і можливості для такого. І мотив. Але про мотив хлопці не думали. Для цього треба було вивчити все, що вони могли про жертву. Але за них цим займалась міліція.
- Нам потрібно відтворити, те що сталось в тій кімнаті – пробурчав Ігор. – ми могли щось пропустити…
- Ми таки щось пропустили – погодився Сергій.
- Ти переклав надпис?
- Нісенітниця якась – той винувато почухав голову – це числівник і крилатий вираз.
- Що значить?
- Ну – зам’явся той – якщо дослівно то «три до прабатьків»
- І що це в біса має значити? – спитав Ігор.
В двері постукали.
- Хто? – стривожено спитав Сергій
- Я, Олекса, Відчиняй!
Ігор, встав і відчинив двері. Олексій зайшов всередину. Пройшов до найближчого ліжка і стомлено звалився на нього.
- Що у вас? – не піднімаючи голови спитав він.
- Вираз означає «три до прабатьків» - відповів Сергій.
- Може це серійний вбивця? – припустив Олекса.
- Тоді б були інші випадки – сказав Сергій. – Я думав, що це послання, щоб заплутати слідство…
- Вирізати щось ножем на руці дівчини ввечері, коли тут повно народу і всі всіх знають… - засумнівався Ігор. – ще й на латині...
- Може хтось місцевий? – припустив Олекса.
- Це ти б нам повинен був сказати – нагадав Сергій.
- Там чого лише не говорять – той розвів руками. – Всі компаніями згадують, яка це була хороша дівчина…
- А що про неї можеш сказати ти? – запитав Ігор.
Він згадав, що Олекса був знайомий з нею. Але просто згадав це не в самий потрібний момент…
- Я хотів вам тоді сказати – той невідомо чому образився. – вона мені колись подобалась, по справжньому. Не вірите? Та й х*й з вами…
- Віримо – запевнив Сергій – по крайній мірі я.
Олекса зніяковіло всміхнувся. В них з Сергієм не завжди ладилось. Вони багато один одному поганого зробили, але…
- Продовжуй – підганяв Ігор, не відриваючись від ноута.
- Я бігав за нею, але не склалось. – йому було неприємно згадувати, але це було потрібно. – Вона дочка священика…
- Поворот! – осінило Сергія – знак на тілі.
Вони одразу ж прилипли до ноута. Знайшли скріншот з знаком. Одразу ж написали в Google…
- Це пентаграма. Знак Бафомета. – почав Сергій.
- Супер! Що це? – пробурчав Олекса.
- Сатанізм – Ігор закотив очі догори. – так тобі простіше?
- Дочку священика вбиває сатаніст? – хмикнув Сергій.
- Що саме тобі не подобається? – В Ігоря заблистіли очі.
- Підсумуємо – почав Сергій. – До Христі зайшов, чи зайшла, людина, яку вона знала…
- Ну і? – не зрозумів Олекса
- Дочка священика водиться з сатаністами? – криво всміхнувся Сергій. – плюс ніж та клеймо. Яке ще треба гарно нагріти. Для чого, в свою чергу потрібно ще спорядження. Б***ь, в кінці кінців, не в кишені же це все нести…
- Ти правий – задумався Ігор – скоріше нападник прийшов з сумкою. Але, якщо він з гуртожитку, це кинулось би в очі. Хтось би вже згадав…
- Може це хтось не місцевий під приводом зайти, передати харчі – спитав Сергій.
- Може… Все може…
Олекса згорав від нетерпіння. Він розумів по через слово, такий він був схвильований. Сергій з Ігорем складали частинки головоломки на раз-два. Вони точно знайдуть вбивцю. Ні! Він знайде…
- Треба зайти до Вахтерки – сказав Сергій. – В неї в журналі є записи про всіх відвідувачів.
- Ідея! – одобрив Ігор. – але йти прийдеться тобі.
Сергій здивовано подивився на них.
- Мене тут немає – нагадав Олексій
- Я не звідси – Ігор знизав плечима
- Добре – змирився той.
Ігор замовчав. Вони щось впустили. Сергій вийшов. Ігор не вірив в успіх того. Органи вже повинні були перевірити всіх відвідувачів. Але напевне знати це було неможливо. Він переглядав відео ще раз і ще раз. І знов було відчуття, що вони щось пропустили. Щось було зовсім поряд. Щось, що хотів приховати вбивця. А може те, що хотів показати. Нав’язати гру. Адже який зміст залишати щось подібне? Це були неясні правила плутаної гри. І вбивця залишив щось, що дасть змогу їх розгадати. Але що?
***
Сергій спускався по сходах. По дорозі він зустрів Аню. Вона ходила сама не своя. Але з усіх сил вона намагалась не показувати цього.
- Привіт! – привітався він.
- Привіт! – вона подарувала Сергію слабку усмішку.
Її очі загорілись якимось блиском, але Сергій не помітив цього. Вони могли б просто пройти мимо. Але не пройшли. Щось зупинило їх. Вони стояли на сходах один навпроти одного. Інші студенти минали їх. Хтось зупинявся і питально дивився на них в очікуванні чогось цікавого. А хтось просто ігнорував їх.
- Навіть не буду питати, як ти – Сергій перший порушив паузу.
- Не питай – полегшено видала вона.
- Заходи, якщо буде потрібно щось – Він поклав руку Ані на плече.
- Неодмінно – вона навіть не спробувала скинути руку.
Вона не зробила нічого. Пережити таке?! Як вона тільки трималась? Міліція тоді забрала її з собою. Допитували її кілька годин…
Сергій з Ігорем вирішили не питати в неї нічого. По крайній мірі тепер. Тому Він попрощався з нею і пішов до вахтерки.
Сьогодні на вахті була дружина коменданта. Висока, струнка брюнетка. В свої сорок п’ять вона виглядала на двадцять дев’ять. Підтягнута, красива. Але й пояснити, що до чого теж могла. Гуртожиток для коменданта з дружиною був чимось на зразок сімейного бізнесу. Всі знали. Тому ні в кого не виникало питань щодо того, що така жінка могла робити тут. За бізнесом потрібно чотири ока…
- Людмила Василівна, доброго вечора! – привітався Сергій.
- Привіт-привіт – вона пристально подивилась на нього. – чим зобов’язана?
«Як, цікаво, вона виглядала в свої вісімнадцять?» - вкотре вже подумав Сергій. Але в слух сказав:
- Можна подивитись журнал відвідувачів?
- Навіщо? – хитро подивилась вона.
Облизала губи. Сергія пересмикнуло. Не подобалось йому, коли на нього так дивились люди. Особливо, якщо люди старші. І особливо, якщо у старших людей є здоровий, озлоблений, коренастий чоловік. Страшенно ревнивий чоловік…
- Потрібно, Людмила Василівна, потрібно – Сергій видушив з себе усмішку. – я б інакше не просив…
- Гаразд – вона дістала пошарпаний зошит і простягнула його в віконечко.
Сергій простягнув руку, щоб взяти журнал, але вахтерка різко забрала його назад.
- Ти знаєш, що міліція заборонила давати цей журнал в руки? – хитро всміхнулась вона.
«Починається…» - спохмурнів той.
- А ще – усмішка на губах стала ширше – вимагає доповідати хто буде цікавитись деякими числами. Знаєш, якими?
- Ні – збрехав той. – мені б сьогоднішні числа.
- Я каву люблю – тихо сказала та.
- Організуємо без питань – Сергій поліз в кишеню по телефон.
- Потім – засміялась та. – бери дивись, що тобі треба.
Сергій миттю схопив журнал. Оглянувся чи нікого немає поряд. На щастя в холі лише вони. Відкрив зошит. Почав швидко листати. Серце почало битись швидше. Сторінка за сторінкою. «Вже, майже! Майже!». Відкрив на потрібній сторінці…
- Тут пусто! – в розпачі видав він. – сторінка вирвана…
***
Тиждень по тому
Сергій зміщувався з сторони в сторону. Тренер за межами рингу постійно кричав, щоб той не опускав руки після нанесених ударів. Він не слухав. Дихання збилось. Ухилявся він тепер повільніше. Удари спаринг партнера були все влучнішими.
- Сорок секунд! – гаркнув тренер.
На Сергія це подіяло, як снодійне. На опонента, як енергетик. Удар прямою в щелепу відкинув Сергія аж на канати. Він закрився руками. І одразу ж відчув на собі весь біль від тренованих ударів. Корпус, голова. Сергій спробував зайти в клінч, але аперкот лівою повернув його на канати. Спаринг партнер молотив по ньому руками так, наче від цього залежало його життя. Наче це на смерть. Або він або Сергій. Руки стали німіти. Корпус тепер було важче крутити. Але Сергій не здавався. Подумки він переконував себе. «Ще трішки! Трішки! Вже майже все…».
Суперник підсів на ліву ногу, розвернув корпус і викинув руку. Нижній боковий пройшов у печінку. В Сергія потемніло в очах…
***
День назад
Сергій зайшов в двері. В його кімнаті був лише Ігор. Сидів за компом і вкотре вже переглядав відео. Ще бурмотів собі щось під ніс.
- Щось нове? – спитав Сергій.
- Нічого. – знервовано видав той. – не може так бути.
- В мене теж нічого – Сергій всівся на своє ліжко – а де Олекса?
- Я не знаю – той навіть не відірвався від монітору. – він щось бурмотів, а тоді попхався кудись.
Сергій утримався від коментарів. Розумів, як Ігор з Олексою ставляться одне до одного. Він бачив напругу, яка була між ними. Мозок підказував не лізти…
- Я розумію, ти ображений на нього – Сергій не прислухався до здорового глузду. – але не дай цьому завадити справі.
- Я не даю – Ігор нарешті відвернувся від монітору і повернувся до Сергія – твій друг лише заважає…
- Він мені не друг! – не подумавши випалив Сергій.
- Он як?! – брови в Ігоря поповзли вверх від здивування – але ти все ж прибіг йому на допомогу.
- Я зробив так, як вважав за потрібне – гаркнув той.
Вони промовчали. Мовчки дивились одне на одного.
- Бачу він і тобі якось напаскудив – Ігор не зміг стримати усмішку.
- Не так як тобі, але теж не слабо – Сергій не змінився в лиці.
Він знав, що Ігор здогадається. Ботанік виявився ще розумнішим ніж здавався. Сергій йому не рівня. Частинка його душі горіла від заздрісного гніву. Проте він розумів, що без Ігоря їхні шанси знайти щось близькі до нуля.
- Але це не повинно нам заважати – сказав Сергій.
- Не повинно – визнав Ігор – але визнай: він – ідіот!
- Це й так ясно – погодився співбесідник. – але він намагається допомогти…
- Це сильно сказано. – хмикнув інший.
- Проте без нього все було б довше…
- Ти сам собі не віриш – скривився Ігор. – і ти сам прекрасно розумієш, що все, що він зможе це піти вивідати слухи і все…
- А ти зміг би хоч це?! – не стримався Сергій.
Ігор замовк. Він теж розізлився. Тупий забіяка! Все що міг його напарник по справі – махати кулаками. Але все ж…
Сергій словами поставив його на місце. Без нічого. Просто опустив його гордість і самовпевненість. Може Ігор недооцінив його? Може Ігор й Олексу недооцінив?
В цей момент двері відчинились і в кімнату залетів Олекса. Він був весь захеканий. Сергій з Ігорем здивовано переглянулись, тоді глянули на нього. Він подивився на коридор і махнув рукою. В кімнату зайшла Настя.
- Повтори їм те, що сказала мені – важко дихаючи сказав він.
***
- Час! – гаркнув тренер.
Сергій стукнувся рукавцями з спаринг партнером і впав на коліна. Дихати вже не було чим. Перевернувся на спину. Легені вперто відмовлялись працювати.
Над ним зависла висока сувора постать тренера. Хоч Борис Васильович насправді і не був високим. Це був лисий, коренастий, широкоплечий чолов’яга сорока років. Погляд трішки прищурений. Ніс приплюснутий. І видно, що зламаний в кількох місцях. Нижня щелепа ледь-ледь відривалась від верхньої, коли він говорив. Деколи він смішно жартував і усміхався. Але не сьогодні. Сьогодні він був суворим. Своїх учнів він не жалів. Проте без фанатизму. Травм не було. Тяжких травм…
- Живий? – холодно спитав тренер.
- Ага – все що вичавив з себе Сергій.
- Якийсь ти слабенький сьогодні – тренер подав йому руку. – щось сталось?
- Місяць не в тій фазі – воркнув Сергій. – і ринг у вас не по Фень-шую.
- По п***и мені, гуморист! – гаркнув Васильович. – Топай в душ і додому. Відпочинь.
Сергій хотів ще щось воркнути, але прекрасно усвідомлював усі можливі наслідки. Плюс, йому була потрібна допомога тренера. Задля цього він й прийшов на тренування. Підставлявся під удари.
Він почекав до кінця тренування. Коли всі по топали в душ він підійшов до Васильовича. Той стояв біля вікна, записував щось в журнал. Тренер вдавав, що не помічає його. Але Сергій так і продовжував стояти.
- Чого тобі, жартівник? – сварливо спитав він.
- Пам’ятаєте, ви тренували силові структури – Сергій почав здалека.
- Так, ясно – спохмурнів Васильович.
Він не любив згадувати це, але вибору не лишалось. Він був єдиною можливістю дізнатись правду.
- В вас не залишилось зв’язків там? – спитав Сергій, але одразу ж пожалів про це. Рано!
- Ні! – одразу ж випалив той. – Тобі не час до дому?
- Я не просив би просто так – благаючи видав той – ви мусите допомогти…
- З чого раптом? – підозріло спитав той
Сергій набрав повні груди повітря. Роззирнувся навколо. В Маленькому освітленому залі самотньо висіли боксерські груші. Боксерські рукавиці, захист для ніг – все валялось в кутку. Ніхто не прибирав.
- В нас в гуртожитку померла дівчина. При досить загадкових умовах…
- Загадкових умовах? – з недовірою повторив тренер.
***
В той же вечір
По захмареному сірому небі прокотилась блискавка, яка освітила вулиці міста. Потім до Ігоря донісся звук грому, який постійно супроводжував свою подругу в мандрівці по плачучим небесам. Вже четвертий день. Четвертий день вже лило, як з відра. Але вибору не було. Йти випало саме йому…
***
Два дні назад
Ігор не хотів дивитись на Настю. «Навіщо цей придурок, Олексій, привів її?» - спохмурнів він.
- Повтори їм те, що сказала мені – важко дихаючи сказав Олекса.
- Краще показати – глухим голосом відповіла та. – в вас є нет?
Ігор встав, жестом запросивши її сісти. Настя вмостилась за старим допотопним столом. Її пальці застукали по клавіатурі. Олексій, Сергій та Ігор прилипли очима до монітору.
- Нарешті! – Настя відсунулась назад.
Це був звичайнісінький випуск новин. Хоча ні, не звичайнісінький. Там говорили про Христю. Хлопці чекали версій, зачіпок – будь-чого, що зможе допомогти їм…
Самогубство через нервовий зрив та внаслідок передозування…
В камері з’явилась жирна морда одного з начальників міліції. І займав він досить високі чини. По погонах на його плечах він був полковником. Маленькі чорні поросячі очі невідривно дивились в камеру.
Самогубство…
Ігор не зміг навіть вилаятись. Ні в слух, ні подумки. От чого-чого, а цього він не чекав…
Настя зупинила відео. Подивилась на хлопців.
- Нам ніхто не допоможе – шоковано видав Ігор.
Він все ще відмовлявся в це повірити. В голові постала та кімната, де все сталось. Ніж, клеймо, малюнок, вирізаний на руці… Сліди боротьби…
- Оце робота в них – Сергій сплюнув на землю. – клас! Чому я не здивований?
- Може нам показати відео? – запропонував Олексій – викинемо в нет…
- Толку? – спитав Сергій – ми нічого не доведемо.
- Доведемо, що це не самогубство! – Не здавався Олекса.
- Ага – Сергій закотив очі. – Може одразу ж і вину на себе візьмемо?
Запанувала тиша. Ніхто ні на кого не дивився.
- А от тепер мені дійсно цікаво – врешті подав голос Ігор. – знайти вбивцю. Дійсно цікаво!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565982
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2015
автор: Тост