Мене завжди вабив нескінчений простір з мріями які не мають ні початку ні кінця. Живлячись від кучерявих різнобарвних туманів вічного неспокою, вони дихали свіжими безоднями і надихали мене всіма почуттями земними і не-. Хотілося плисти у човні до берега своїх мрій. Тим і пояснюються багаторазові спроби захопити човен (разом із гребцем), намагання дістатися до цього таємничого берега. Але кожного разу мої гребці поплававши, повертали човен саме туди звідки і починалося плавання, що ж, чемно, таки поводились. Я замислилась, невже життя не має сенсу? Чи то сенс в постійному пошуку того єдиного гребця, що знайде шлях?
Треба поставити вітрила і навчитися управляти таким човном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563680
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2015
автор: Олена Акіко