МураКамі

Ти  уяви,  якби  ми  могли  стирати  пам’ять  зі  свого  мозку,
Ми  би  стирали  всі  непотрібні  моменти,  це  було  б  так  просто.
Ти  прибрала  б  мене  назавжди,  ніби  й  не  жив  я  ніколи  з  тобою,
Я  би  залишив  лише  тебе  в  голові,  і  більше  нікого.
Це  перемога  над  почуттями,  а  може,  невдала  поразка?
Що  б  залишалось  тоді?  Пустота?  Чи,  добра,  приємна  казка...
Пастка,  в  яку  потрапляли    б  не  одиниці,  а  цілі  мільярди,
Все    це  гра,  подібна  до  гри,  наприклад,  у  Форт-Буаярді.  
Чи  може  в  більярді,  коли  ми  кулі,  що  не  влітають  у  лузи,
Ти  уявляєш  моє  життя  без  симпатичної  музи?
Лузер?  Можливо.  Але  сподіваюсь  на  краще,
Тізер  наживо  бачу:  втрачати  нема  що.
Ті  неповторні  моменти  ,  закарбовані  на  фото,
Компліменти  ти  затоптала  в  болото.
Тобі  завжди  аби  когось  уколоти,
А  я  і  зараз    розбираю  польоти.


Знаєш,  я  тебе  не  бачу  роками
Ти  так  і  далі  читаєш  оте  дурне  Муракамі?
Ростеш,  собі  Волошка,  поміж  будяками?
Як  там  твій  Сірьожка,  подарив  блакитні  камні?


Ми  йдемо  у  полі  поволі  з  тобою,  сині  волошки  і  жовте  жито,
Я  намагаюсь,  як  і  раніше,  немов  ненароком,  не  наплужити.
Не  хочу  тужити  сьогодні  без  тебе,  не  хочу  тужити  сьогодні  без  нас,
Але  тобі,  напевно,  так  треба,  щоб  я  пам’ятав  тебе  весь  час.
Без  прикрас  поглянемо  в  минуле,  де  ми  були,
Де  ми  ходили,  бродили  лісами  полями,  де  ти  мене  там  забула.
Вулики  диких  бджіл  нам  нагадають  про  ті  неймовірні  часи,  
Ти  на  північ,  я  на  південь  –розійшлись  на  полюси.  
Я  голосив,  коли  не  було  сил,  у  Бога  попросив,
Щоб  полюси  ті  наші  з’єднались  у  один,
Щоб  наші  голоси  звучали  далі  в  унісон,
Я  не  отримав  цього  всього,  але  побачив  сон.
У  тому  сні  ми  їли  суші  в  Муракамі,
Я  так  сподобався  тоді  твоїй  рідній  мамі,
І  там  не  було  чужих  ніяких  твоїх  Сірьог,
У  тому  сні  було  так  гарно,  бо  були  ми  вдвох.


Знаєш,  я  тебе  не  бачу  роками
Ти  так  і  далі  читаєш  оте  дурне  Муракамі?
Ростеш,  собі  Волошка,  поміж  будяками?
Як  там  твій  Сірьожка,  подарив  блакитні  камні?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563591
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2015
автор: Інфант