І всеж таки прошу прощення…

Прийняли  ви  мене  такого
Який  я  йду  до  вас...
Навчили,вивели  у  люди,
Ніколи  незабуду  я  про  вас.
При  вас  моє  дитинство  промайнуло
Ті  золотії  миті  без  душі,
Ви  наставляли,але  я  неслухав,
За  це  я  потім  сильно  пожалів.
А  зараз  я  прошу  прощення,
Схиляю  голови  до  вас  і  б'ю  чолом.
Пробачте!Ви  лише  хотіли,
Залишити  в  мені  чогось  свого.
Ви  мудрі,сильні  й  працьовиті,
Ні  я  ніхто  незрозуміє  вас,
Ви  як  Шевченко,як  Франко,як  Українка,
Страждаєте,але  всерівно  вчите  нас.
Для  вас  учителів  потрібно,
Поставить  монумент-один,
Ні  з  дерева,ні  з  золота,ні  з  срібла,
А  з  знань  які  ви  нам  усім  дали.
Кінець  віршу  вже,але  я  незміг...
Сказати  те,що  я  завжди  хотів,
Живіть,навчайте  ви  поволі  й  неспіша,
Усім  вам  многая  і  благая  літа.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563127
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.02.2015
автор: Юрій Боршош-Кумятський