З великою тривогою мандрую виднокраями…
Якими ще дорогами там доведеться йти?
Від берега й до берега летять стремління зграями,
Між горами далекими втрачаючи пунктир.
Подекуди піднімуться з вітрами поміж хмарами,
Подекуди обірвуться, мов камінь гострий вниз.
Закохані у просторінь, невтомними примарами
Досягнуть навіть космосу, розверзеного скрізь.
Наявного й таємного, де милувався проліском,
Тим першим, що з’являється у серці навесні.
Де ще сніги непевності все насідають болісно,
Встромляючи у спогади вертеп забутих снів.
Поранених і зморених, в куток останній загнаних,
Нехай забутих в осаді моїх відвертих мрій –
Живе частинка ніжності, закрита діафрагмами,
З великою тривогою у незбагненній млі.
19:05, 18.10.2014 рік.
Зображення:http://www.inpic.ru/tag//5/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563119
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.02.2015
автор: yusey