Вільям Шекспір
Скільки я бачив разів, як ранішній сонячний промінь
Пестить поглядом царським гір величні вершини,
Золотить зелені луги і поля, птахів збуджує гомін.
Небесного чуда творець нам дарує прекрасні години.
Але чому ж дозволяє він хмарам низинним летіти,
Скривати обличчя своє в цій масі потворних химер,
Що ж змушує його ховатись й наругу ганебну терпіти,
Коли лиш помахом пальця одного він би їх стер.
Так і ти, моє сонце, лише вранці на час осяяло мене,
А далі лиш хмари холодні осінні нависли над нами,
Як темінь, що до сходу серпанку, нас гнітить вечорами.
Та все ж кохання моє під хмарами цими не згине,
А плями на сонці земному, що дивного, як їм не бути,
Якщо сильні вітри плями з сонця небесного не можуть іноді здути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562489
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 25.02.2015
автор: Леонід Ісаков