Я не вмію молитися, зранку,
Замість, ,,отче'' кажу, дзень-дзелень)
Варю каву густу й з ложки манку
Язиком, а потім я волаю пісень..
Тихо тихо, в думках, бо сусіда
Як почуэ, умить прилетить
Я не дуже люблю, щоби люди
Мене кликали на обід..
По обіді я теж не молюся,
Якось хтіла, розлила вино
Скатертина згоріла у плюсі
Не зосталася я, все одно..
У трамваі, маршрутці, автівці
Завжди чую, -о, Боже, ти мій!-
Я вдивляюся, далі-а, німці,
Все розтягують, кличуть на бій!
Я так хочу, так хочу навчитись
У футбол хочу грати, а в тім,
Що за гра, коли треба коритись
З перекошеним личиком,- сім..
Сім поклонів суддя эрепенить,
Я спідницю лише підняла,
Я колінця хотіла помити
Він як крикне,-ну, що ти пила?!
Не пила я, кажу, і хрещуся
Перелякано пальці мощу
Эх, Маруся, Маруся, Маруся,
Я не бог тобі, я не прощу..
Одяглася, вечірня сукня
Осліпила старечий зал
І подумалось, краще втоплюся
Аніж я тобі, помолюся..
Бричка, коні, циганка-матуся
Квіти пісня, колиска, стелюся
Губи рідні, о, отче, наш іжи эсі
Як люблю я цей перевал...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562279
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2015
автор: Ольга Ратинська