Коли у Марка та Марини народився син, в двох королівствах настало гучне свято. Мама й тато Марка відразу запросили Марину з синочком пожити в них хоча б трохи, щоб побавити онука.
- Нехай міністри заправляють всіма справами, а якщо не будуть знати, що їм робити, то згадаєте, що наші поштові голуби найшвидші у всьому світі.
- Яка хороша ідея, - сказала королева Марина, - але ж до від’їзду треба добре підготуватись.
Вона почала так старанно готуватись, що проминуло стільки часу, аж в неї народилася мала принцеса. А все тому, що насправді не дуже вже Марина хотіла їхати зі свого королівства, де її, вибачте на правдивому слові, кожна собака знала, бо вона була пастушкою свого часу. Та ще добрі люди розказали Марині, що мама Марка сказала після знайомства з нею. Не такі вже то були образливі слова, але вони запали Марині у самісіньке серце. Відтак бабусі випадала нагода милуватися онуками лише на портретах, звичаї її королівства не дозволяли королям покидати країну, тож виховувати їх вона ніяк не могла, не рахуючи того, що відіслала Марині дві книжки «Зразкова мама», на випадок, якщо одна загубиться. Книги були написані власноруч королевою і мали великий попит у всіх королівствах країни Дерева Ді. В палаці Марка і Марини одна книжка стояла на почесному місці на столику біля трону, а іншою користувалася сама Марина. Вона читала її кожного дня і щось записувала на полях, а потім ховала в потаємну скриньку. Знаєте, що вона туди писала? Різні образливі зауваження. І хоча вона дуже любила свого Марка, дітей виховувала навпаки настановам бабусі. Отож нічого хорошого з того не вийшло, підростали юний принц та принцеса Меланія гарними, та нечемними.
Коли виповнилося діткам п’ять та шість років, Марині вже не було з ними ніякого ладу, тож довелося відпустити Марка з дітьми до його рідного дому. Сама вона їхати відмовилася, бо чекала на третю дитину, та й не хотілося їй слухати правду про виховання своїх дітей. У всій Країні Дерева Ді не було жодної неслухняної дитини, а в неї аж двоє. А все тому, що образа застила їй розум.
Діти поселилися у дитячих кімнатах свого татка, де все зберігалось в недоторканному вигляді. Меланія вибрала кімнату з вікнами на гори, а принц – с видом на степ. Радощам бабусі королеви не було меж. Марк більше часу проводив з татом, все радився, як краще керувати справами королівства, а королева весь час присвятила перевихованню внуків. В неї добре виходило, скажу я вам, через два місяці діти були гідні наслідувати престол. Хоча, звичайно, не треба було їй тоді плескати язиком про те, що невістка гарна на вроду, але невисока зростом, та більше схожа на смачну булочку, ніж на засушену квітку, як годиться справжній принцесі.
Коли Марк повернувся з дітьми з гостин, Марина була так вражена змінами в їхній поведінці, що застидалася своїй образі і віддала свекрусі свого старшого сина, коли народився в неї менший. Таким чином запанував мир та спокій, а обидва королівства отримали спадкоємців трону.
Принцеса Меланія, що була гарна, як мама, на жаль, успадкувала таткову хворобливу цікавість. Її одержимість запитаннями доводила всіх до сказу, допоки татко їй не подарував на повноліття гарну книжечку в оксамитовій обкладинці та порадив записувати у неї запитання, на які не було відповідей.
На першій сторінці Меланія написала своїм гарним королівським почерком:
«Я, принцеса Меланія, вийду заміж за того, хто відповість на всі запитання, що є в цій книжці».
Відтак вона заснула над розкритою книжкою, бо дуже вже хотілось двом феям, що ховались в листі дикого винограду, прочитати, що Меланія так старанно виписувала, аж висунула краєчок язика, що принцеси роблять вкрай рідко.
Феї сіли на книжку, прочитали напис та надовго замислились.
- Меланія може залишитись без весілля, якщо запише в свою книжку бодай половину того, що запитує, - зітхнула фея в рожевому вбранні.
- Без втручання чарівників не обійдеться, - погодилася з нею фея в блакитній сукенці. На тім вони спурхнули та подалися до Дерева Ді розказувати новину про обітницю принцеси Меланії.
Принцеса дуже швидко написала перші свої запитання, адже вони весь час вертілися у неї на язиці. Це були запитання, які виникли із стародавніх історій. Вона писала красивими великими літерами золотим чорнилом, прикрашала літери квіточками, і тому в книжці за вечір з’явилося лише п’ять питань:
Чи існує Той, хто знає все?
Які таємниці є у фей?
Чому Дракона звали Дзеркальним?
Звідки взявся Нанді?
Що відбувається на острові чарівників у степу?
А потім феї просто поцупили книжку, щоб принцеса не ускладнювала собі життя. І ще найкращий портрет Меланії, у повний зріст, в святковій сукні, яка дуже личила до її очей, кольору моря.
Меланія книжку свою довго шукала, аж набридла усім. Отож спровадили її батьки в гості до бабусі, дідуся та старшого брата у місто біля гір.
Принцеса дуже любила свою кімнату з видом на гори. Там вона сиділа якось вночі біля відкритого вікна та грала на лютні сумну мелодію, а грала вона пречудово, ще й сама музику писала, як її дідусь. Та раптом відчула принцеса, що хтось є під вікном. Вона прислухалась і вловила ледь чутне зітхання.
- Хто тут? – запитала обережно. І хоч не злякалась, та серце її чомусь аж вискакувало з грудей.
Кожної ночі принцеса грала свої мелодії, які ставали дедалі сумнішими, але таємний слухач не озивався до неї. Тоді Меланія одного разу обірвала мелодію на дуже високій ноті і сказала у темряву:
- Я скоро поїду додому, а ти не насмілився навіть поговорити зі мною. Можливо, ти закохався в мене, та я не зможу за тебе вийти заміж, бо дала обітницю, та ще й загубила свою книжку з запитаннями.
- Я знаю про запитання та про твою вроду… - прошелестіло, мов вітром, у відповідь.
- Тоді ти переконався, що відповісти на них ніхто не зможе… - зітхнула принцеса, яка давно вже пожалкувала про той запис на першій сторінці.
- Я зможу, бо я Той, про кого ти запитувала в першу чергу.
Принцесу Меланію вкинуло спочатку в холод, а потім в жар. Страх змінився на щастя.
- Чому я тебе не боюся? – запитала вона про всяк випадок, бо відповідь вже знала.
- Тому, що ти – моя доля. Дівчина з безмежною цікавістю. Тільки я зможу зробити тебе щасливою, - почула Меланія у відповідь, а на підвіконня лягла її книжка в оксамитовій обкладинці.
Меланія взяла свою книжку, розкрила її і побачила, що вона написана до кінця, тут були всі п’ять історій, а на останній сторінці була записана її теперішня розмова. Принцеса не стала читати книжки, вона відклала її вбік, а сама просто зробила крок з підвіконня і впала в обійми Того, хто знав все.
вся казка http://www.proza.ru/2014/02/15/86
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561882
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2015
автор: єва гелена лєх