За ніччю ніч – і знову день,
Від обстрілів душа ледь не згоріла.
І скільки не рахую вже й не лічу
Від мого друга лише рештки тіла.
Там, на війні, дружили ми удвох,
Сміялися і плакали в кровавім полі.
А потім ніч, та клята ніч
Й донині спогадом пече-мозолить.
Він встав, підвівшись поміж листям.
Сказав: «Прощай й вернись назад,
У рідне Дубно, рідне місто,
В пшенично-чистий водоспад».
Нізвідки вибух прямо в спину,
Це болі й мук пекельний яд.
Коли Афган стріляв у спину,
Й його життя забрав снаряд.
Олег Гаврилевич, 7 лютого 2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560358
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: Oleg Gavrilevich