Вже й Ліна писала про «чудо й вино»,
Я тоді ще подумала «Отож бо й воно!»
Набридли так будні, що ніде подітись,
У цьому вертінні залишилось тільки надіятись.
На що? А хто зна?
Для всіх нас надія різна.
І дехто живий ще тому, що не пізно
Надіятись.
Коли вже відібрано все, що можна було відібрати
Не виходом є помирати.
На саміті долей не всім пощастило,
Когось підняли, а когось опустили…
То що, вже й не жити, не співати ані танцювати???
Не радіти чи сумувати, взагалі, може, перестати існувати???
Єдине, що варто усім пам’ятати –
На все свій час, і не завжди – літати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560303
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2015
автор: Марія Микуляк