Озеро Лох н-Ехах

         «...Коли  сидів  він  над  водою  
                   колодязя  Сканавін...»                                                                                                                                                                                                                  
                                               (Вільям  Батлер  Єтс)

Туат  затятого  конебога  Еохайда
Тут  збудував  місто  мрій  та  легенд:
Плем’я  людей  рудочупринних  та  гордих,
Що  пасло  комоней  на  траво  волохатій  рівнині
(Не  тої,  що  Бреґа,  і  навіть  не  сумної  Маґ  Рах),
Тут  воно  володіло  каміннями  –  
Священними  важкими  каменями  Долі.
Тут  вони  легко  жили  й  дзвінко  тесали
З  брил  шорстких  олтарі  сонячні
Для  охряної  треби  ножа  блискучого
Своєму  прабатьку  й  патріарху-богу  –  
Богу  білих  коней  Еохайду.
Тут  на  цій  зеленій  землі,
Що  стала  дном  темного  озера
Кохання  бог  Енгус  (заквітчаний)
Дарував  зшаленілим  втікачам-коханцям
Коня  коней  подібного  вітру.
Тільки  джерело  забули  закрити,
Коли  набрали  з  нього  води  прозорої,
Що  так  з-під  землі  нестримно  вдарило,
І  місто  каменів,  і  ціле  окрилене  плем’я
Гордого  клану  н-Ехах
Поглинули  хвилі  озера.
І  з  того  часу  ми  чуємо
Голоси  з  глибин  таємних
(І  двонів,  і  людей,  і  собак)  –  
Вони  досі  живуть  там:
У  потойбічних  глибинах
Горді  сини  Еохайда  –  
Гонорове  плем’я  н-Ехах,
Незламний  туат  конебога.
І  тільки  Лі  Бан  –  русалка,
Хвостата  й  струнка  жінкориба
Співає  іноді  в  хвилях
Таємну  пісню  минувшини
Віщуючи  нам  бурю...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559995
Рубрика: Верлібр
дата надходження 15.02.2015
автор: Шон Маклех