Вона не хотіла вмирати,
а сніг - то така втома,
як качине пір'я на дні.
Старість лузає насіння часу
і лушпиння кидає за гору
в зіниці болотні,
і марніє воно в польоті,
і кружляє над димарем
вість.
Дім, що у грудях.
Світ, що прокинувся згодом, -
сонце покраяне в небі.
Пам'ять на стеблах любові.
Череваті тіні стебел
синцями замурзали лоба,
і очі без варти
відтак.
Та пошепки вітер майнув,
дзвін сколихав - вже вечір.
Вона не хотіла вмирати,
на це вціліла
вдосвіта.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558282
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2015
автор: Хаген