Я, мураха на фоні Землі,
споглядаю блакить небосхилу:
Білокрилі летять журавлі,
покидаючи гнізда журливо.
Де ж ви там? Де ви? Де?..
Поховались між сиві тумани...
Ваше сонце: палюче, руде
припікає Землі свіжі рани.
Що ви робите ТАМ? Що?..
Чи ви бачите нас з небес?
Якщо стрінемось ТАМ... Якщо...
Чи чекати в Раю чудес?
Чи у вас ТАМ цвітуть сади?
І якого відтінку квіти?
Чи солодкі з дерев плоди?
Чи росою умиті віти?
ТАМ, напевне, не чутно слів,
А, можливо, і - навпаки.
Вітерець, та пташиний спів:
на віки... на віки... на віки...
І я вірю, що Рай - для тих,
хто за правду стояв горою.
На цім світі нема святих,
Навіть янголам Бог дав зброю...
За життя кожен має мету,
і вона - мов ключі до дверей.
Хто у серці носив доброту,-
Бог пригорне того до грудей.
Там, у небі, летять журавлі...
Чи то душі до Раю летять?
В небокрай... в невідомі далі...
Перламутром їх крила мигтять...
7.02.15.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557834
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2015
автор: Богданочка