Зітхання дощу

           «Камінь  спав  –  лиш  дощ  зітхав  у  ринвах.»
                                                                                                       (Майк  Йогансен)

Сонце  каміння
Під  ногами  бешкетника-дня.
А  ще  й  сонце  –  паяц  
При  дворі  короля  Галактика.
Туди  –  на  бруківку  –  промені,
Щоб  під  ногами  виблискувало
Дитини  –  дня  босоногого,
Байдуже,  що  зимового
(Бо  зима  ця  сестра  домиська,
Того,  незачесаного  шибеника)
Звідки  їм  знати,  зайдам
У  країну  мою  туманну,
Що  тут  каміння  завжди  сонне:
Сплять  каменюки  не  одну  епоху  вже
І  сни  якісь  бачать  уривками:
Про  людей  бородатих,  про  очерет
І  про  дні  кульбабові
Жовтим  поцятковані.
І  у  снах  своїх  пелюсткових
Кожен  бруківець  мріє  стати  дзеркалом
Чи  то  свічадом
У  яке  буде  зазирати  дощ
Такий  сумний  і  доречний,
Що  приходить  на  землю  зітханням.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556089
Рубрика: Верлібр
дата надходження 31.01.2015
автор: Шон Маклех